Середа, 22.11.2017
ЧЕРНІГІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ ВІДДІЛЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 86
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Жовтень » 23 » Черговий номер журналу «Нотаріат для Вас» та анонси поданих у ньому статей
14:20
Черговий номер журналу «Нотаріат для Вас» та анонси поданих у ньому статей
Черговий номер журналу «Нотаріат для Вас»  та анонси поданих у ньому статей
Доводимо до вашого відома, що ми з’явилися  в соціальних мережах 
twitter (https://twitter.com/NotariatDlyaVas) та 
facebook (http://www.facebook.com/pages/Нотаріат-для-Вас/465399123482285?ref=stream)

,
ЗМІСТ

ВІДОМОСТІ УНП

Лист до Верховної Ради України                                                                                        4

Обговорення Правил професійної етики нотаріусів України                                           5

Регіональний семінар для нотаріусів в Одесі                                                                    8

Регіональний семінар для нотаріусів у Тернополі                                                            9

ПОДІЇ І ФАКТИ                                                                                                                     11

ТЕМА НОМЕРА

Обов’язкова частка у спадщині: деякі проблемні аспекти

Олег Печений                                                                                                                        13

НОТАРІАТ І НАУКА

Особисті немайнові та майнові права авторів літературних творів

Євген Мічурін, Юрій Кріцак                                                                                                  23

Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду

Валентина Мироненко                                                                                                          30

Судове рішення як спосіб захисту громадян у зв’язку із заподіянням їм шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду

Ірена Тімуш                                                                                                                            38

Правові наслідки невиконання боржником обов’язку передати індивідуально визначену річ

Василь Крат                                                                                                                            46

ОБМІН ДОСВІДОМ

Права засновника фермерського господарства

Марина Башта                                                                                                                         54

ТОЧКА ЗОРУ

Правомірність дій нотаріуса як суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Правова позиція

Олександр Варламов                                                                                                            57

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ КОНСУЛЬТУЄ                                                                      60

ЗАПИТУВАЛИ–ВІДПОВІДАЄМО                                                                                      64

КОМЕНТАР ДПА                                                                                                                  70

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БАНК

Закон України від 05.07.2012 № 5070-VІ "Про внесення змін

до деяких законодавчих актів України щодо припинення права користування земельними ділянками при відведенні їх для суспільних потреб”                                                          71

Наказ Міністерства юстиції України від 20.08.2012 № 1237/5 "Про внесення зміни до Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю

за організацією нотаріальної діяльності”                                                                           72

Наказ Міністерства юстиції України від 29.08.2012 № 1282/5 "Про визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства юстиції України від 01.12.2006 № 87/5, від 12.12.2008 № 2152/5 та від 07.02.2009 № 224/5"                                                                                     73

Рішення Конституційного Суду України від 03.07.2012 № 14-pп/2012                         73

Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 15.05.2012 № 648/0/4-12                                                                                                            76

Узагальнення нотаріальної практики щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна державними та приватними нотаріусами на підставі ухвал та рішень судів                   78


АНОНСИ СТАТЕЙ

ОБОВ’ЯЗКОВА ЧАСТКА У СПАДЩИНІ: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Олег Печений,

доцент кафедри цивільного права № 1, кандидат юридичних наук

Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
(м. Харків)

Право на обов’язкову частку виглядає багатофункціональним явищем сфери спадкового права. Це право виступає інструментом обмеження свободи заповіту, виконує матеріально-забезпечувальну функцію щодо окремих спадкоємців, найбільш близьких до спадкодавця, є втіленням певних моральних засад.

Право на обов’язкову частку – це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

У праві на обов’язкову частку втілюються моральні засади спадкового права, відповідно до яких підлягають захисту такі родові й сімейні зв’язки між заповідачем та його найближчими родичами, які він не вправі без достатніх причин ігнорувати. Тобто, незважаючи на те, що основним і безперечним правилом при спадкуванні є втілення в дійсність волі спадкодавця, яка є визначальною для спадкових прав, існує й виключення. На думку професора І.В. Жилінкової, ст. 1241 ЦК встановлена для захисту майнових інтересів найближчих родичів спадкоємця або того з подружжя, хто його пережив. Моральний аспект права на обов’язкову частку слушно підкреслено у дослідженнях О.Ю. Шилохвоста, який вказав, що якщо для спадкового права доцільним є твердження про нерозривний зв'язок із пануючими уявленнями про сімейні і моральні засади, то для обов’язкової частки це твердження вдвічі доречніше.

Воля заповідача, що входить у протиріччя з правом осіб на обов’язкову частку у спадщині, у цій частині виконанню не підлягає. Водночас не виникає і потреби визнавати такий заповіт недійсним повністю або в певній частці.

Конститутивною ознакою права на обов’язкову частку є те, що воно існує лише за наявності заповіту. За відсутності заповіту, у випадку його скасування заповідачем або визнання його судом недійсним права на обов’язкову частку не виникає.

Хоча норми про право на обов’язкову частку розміщені законодавцем у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за юридичною природою право на обов’язкову частку належить до спадкування за законом. Тому слід звернути увагу, що право спадкоємця на обов’язкову частку в спадковому майні посвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ТА МАЙНОВІ ПРАВА АВТОРІВ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

Євген Мічурін,

доктор юридичних наук, професор кафедри охорони інтелектуальної власності

цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ,

Юрій Кріцак,

здобувач НДІ Приватного права і підприємництва НАПрН України

Надійна охорона особистих немайнових та майнових прав на літературні твори є можливою тільки тоді, коли чітко окреслено коло таких прав. На сьогодні існує доволі багато проблем, пов’язаних із особистими немайновими та майновими правами авторів літературних творів. Окремі автори стикаються з тим, що без їхньої згоди твори, написані ними, розміщуються у інтернет-просторі з можливістю копіювання. Особи, які розміщують чужі твори без згоди авторів, одержують пряму та непряму (через розміщення реклами на сайті) матеріальну вигоду від цього. Автори ж часто навіть не здогадуються про сам факт розміщення твору без їхньої згоди. Це лише частка сучасних невирішених у цілому проблем, що назріли відносно прав на літературні твори. Отже, подальше дослідження Ю. Кріцака спрямоване на те, аби усунути наявні проблеми хоча б часткового завдяки систематизації чинних авторських прав на літературний твір. Подальше вже вирішувати авторові – чи захищати свої права у разі їхнього порушення, чи ні. Головне, аби автор чітко уявляв, які права в нього є у разі написання ним літературного твору, чому, сподіваємося, допоможе ця стаття.

Права автора слід класифікувати в такий спосіб:

1) особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я, право на захист репутації, право на розповсюдження, право на відкликання;

2) майнові права – право на відтворення, право на поширення1.

Очевидно, що така класифікація називає лише основні права автора і є неповною, хоча й корисною для отримання первісного уявлення про такі права. Втім, окремі дослідники, наприклад, Клейменова С.М., не приділяють уваги праву на авторську винагороду, що слід зарахувати до майнових прав автора та інших, отже, така класифікація підлягає доповненню.

УМОВИ ТА ПОРЯДОК ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ РІШЕННЯМИ, ДІЯМИ

ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ, ПОПЕРЕДНЬОГО (ДОСУДОВОГО) СЛІДСТВА, ПРОКУРАТУРИ АБО СУДУ

Валентина Мироненко,

професор кафедри цивільного права і процесу НАВС,

кандидат юридичних наук, доцент

Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду встановлюються Положенням "Про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, затвердженим Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 06.03.1996.

До переліку, встановленого ст. 1176 ЦК України, не включені також й інші дії правоохоронних органів та суду, які також можуть завдати шкоду особі та передбачені ч. 1 ст. 1 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Шкода, завдана фізичній або юридичній особам зазначеними вище діями, а також іншими незаконними діями, бездіяльністю згаданих органів, відшкодовується на загальних підставах, що передбачено ч. 6 ст. 1176 ЦК України. Тобто в даному випадку до цих правовідносин слід застосовувати положення ст. 1166 ЦК України (загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду) та ст. 1172 ЦК України (відшкодування юридичною або фізичною особами шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою).

На підставі ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується у разі: незаконного засудження, – засудженою визнається особа, стосовно якої є вирок суду, винесений відповідно до ст. 332 КПК України; незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, – відповідно до ст.ст. 131–132

КПК України визначено, що притягненим до кримінальної відповідальності визнається громадянин, відносно якого органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури винесена постанова про притягнення як обвинуваченого; незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд; незаконного затримання, – затриманою вважається особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину відповідно до ст. 43-1 КПК України; незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

СУДОВЕ РІШЕННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН

У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАПОДІЯННЯМ ЇМ ШКОДИ НЕЗАКОННИМИ РІШЕННЯМИ, ДІЯМИ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ, ПОПЕРЕДНЬОГО (ДОСУДОВОГО) СЛІДСТВА, ПРОКУРАТУРИ АБО СУДУ

Ірена Тімуш,

професор кафедри цивільного права і процесу НАВС,

доктор юридичних наук, доцент

Право особи на звернення до суду по захист її прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом є одним із найважливіших прав, гарантованих Конституцією України. Воно – ознака правової держави, прояв принципу розподілу державної влади. Українська держава подбала про те, аби права та свободи людини стали одним з пріоритетів розвитку суспільного життя. Але цього замало, оскільки таке визнання навіть на рівні Основного закону – лише половина справи. Наступним кроком є наповнення цих прав та основних свобод реальним змістом для кожного громадянина. Будь-яка особа, права якої порушені та якій заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право на звернення до суду по відновлення порушеного права. Відповідно до ст. 256 ЦК України встановлено позовну давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, тривалістю у три роки.

Законодавством про судоустрій, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів неупередженим і незалежним

судом.

Одним з найактуальніших питань є питання щодо забезпечення конституційного права на судовий захист. Проведення реформи в галузі цивільного судочинства можливе тільки при застосуванні комплексного підходу до аналізу всіх тенденцій і напрямів розвитку процесуального права та судової практики. Також при цьому необхідно виявити всі можливі аспекти механізму реалізації права на захист, як позитивні, так і негативні, підсилити або послабити різні його сторони для досягнення цілей і завдань цивільного судочинства та, в остаточному підсумку, підвищити його ефективність. Посилення процесуальних гарантій реалізації права на судовий захист веде до підвищення ефективності цивільного судочинства, і навпаки, послаблення процесуальних гарантій судового захисту спричиняє зниження ефективності правосуддя.

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ БОРЖНИКОМ ОБОВ’ЯЗКУ ПЕРЕДАТИ ІНДИВІДУАЛЬНО

ВИЗНАЧЕНУ РІЧ

Василь Крат,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1

Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

1. Загальні зауваження. У ст. 620 Цивільного кодексу України відбувається часткове регулювання в сфері зобов’язального права такого способу захисту, як примусове виконання обов’язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК) стосовно невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками.

З точки зору термінології, ст. 620 ЦК не досконала. Це пов’язано з тим, що законодавець остаточно не визначався зі змістовним наповненням закріпленого у ст. 620 ЦК способу захисту. Зокрема для цього використовуються такі словосполучення, як: «право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання» (ч. 1 ст. 620 ЦК), «право на витребування у боржника речі» (абз. 1 ч. 2 ст. 620 ЦК), «право на її одержання» (ч. 2 ст. 620 ЦК).

Сутнісно та етимологічно більш виважено було б вживати фразу «позов або вимога передати річ, визначену індивідуальними ознаками», що дозволило відмежувати встановлений в ст. 620 ЦК спосіб захисту від віндикації.

Окрім термінологічних аспектів, варто звернути увагу, що ст. 620 ЦК неоднозначна в контексті співвідношення з іншими нормами ЦК та чинного законодавства. Причиною цього, очевидно, послугувало «косметичне» копіювання положень і намагання пристосувати їх як до сучасних реалій суспільних відносин, так і їхнього регулювання. У зв’язку із потребою з’ясування дійсного змісту видається логічним проаналізувати ретроспективний аналіз становлення та розвитку положень статті 620 ЦК.

2. Історичний ракурс. Примусове виконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками, – не нова конструкція для вітчизняного законодавства. Передумова для її закріплення в Цивільного кодексу УРСР 1922 р. – теоретичні напрацювання в дореволюційній цивілістиці.

Втім, у дореволюційній доктрині була відсутня єдність міркувань щодо можливості примусового виконання обов’язку кредитора, і висловлювалися дві діаметрально-протилежні позиції. Наприклад, Г.Ф. Шершеневич зауважував, що «в силу зобов’язання активний суб’єкт набуває права на дію з боку пасивного суб’єкта, а не права над особою або на волю… Оскільки активний суб’єкт має право на дію пасивного суб’єкта, а не на його особу або волю, то він не може примушувати виконувати за допомогою власних сил або за сприяння урядових органів. Тому не можна силою забрати у продавця продану річ, доки вона не була передана, тобто доки покупець не набув речового права, не можна силою примусити виконувати обумовлені роботи за договором особистого найму».

ПРАВА ЗАСНОВНИКА ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Марина Башта,

приватний нотаріус Ямпільського районного

нотаріального округу Вінницької області

В умовах виникнення та розвитку різних форм підприємництва у галузі сільського господарства перед суб’єктами підприємницької діяльності постають природні питання можливості розпорядження власним бізнесом, що має ту чи іншу організаційну форму. Ця стаття присвячується питанню можливості розпорядження фермерським господарством.

Основним законодавчим актом, що регулює статус фермерського господарства (надалі – ФГ), є Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV (надалі – Закон.)

Ст. 1 Закону встановлено, що ФГ є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Для цілей цієї статті важливою є саме перша частина цього визначення, оскільки вона надає чіткої інформації про те, що:

а) ФГ є формою підприємницької діяльності громадян;

б) ФГ є юридичною особою.

Ця інформація дозволяє:

а) звернувшись до основного акту цивільного законодавства, а саме – ст.ст. 81, 83 та 87 Цивільного кодексу України (надалі – ЦКУ), класифікувати ФГ як юридичну особу приватного права, що створена шляхом об'єднання участі та майна її учасників (засновників) в іншій за товариство, формі, встановленій законом.

Таким чином, виходячи з наведеного способу створення ФГ як юридичної особи, його засновники повинні створити статутний капітал (об’єднати майно) як засіб до початкового функціонування ФГ.

Водночас Закон не вимагає створення статутного капіталу для цього виду юридичних осіб. У законі йдеться про формування «складеного капіталу ФГ», називаючи його також «майном ФГ». Та чи є останні два терміни аналогами статутного капіталу юридичної особи приватного права? На мою думку, обидва швидше максимально наближені до поняття «цілісний майновий комплекс» підприємства як системної сукупності майна з постійно змінюваним складом, що формується та використовується за призначенням в процесі підприємницької діяльності відповідного організаційного утворення як суб’єкта господарювання. Ця «сукупність» нарівні з майном, яке набуто безпосередньо суб’єктом в процесі його господарської діяльності, також містить і те, що було передано йому засновниками при його створенні.

ПРАВОМІРНІСТЬ ДІЙ НОТАРІУСА ЯК СУБ’ЄКТА ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Олександр Варламов,

приватний нотаріус Калинівського районного

нотаріального округу  Вінницької області

1. Щодо законності підстав проведення нотаріусом фінансового моніторингу.

Виходячи зі змісту п. 6 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (надалі – Закон), в якому міститься визначення об’єкта фінансового моніторингу, нотаріус як суб’єкт первинного фінансового моніторингу може вживати відповідних заходів, передбачених ст.ст. 6, 8 Закону, виключно за наявності певних умов, виконання яких на практиці ускладнюється в зв’язку із конкуренцією норм безпосередньо у Законі та їхнім конфліктом із нормами інших законів.

Це підтверджується семантичним аналізом змісту ст. 1 та ст. 4 Закону, в яких наведено визначення термінів. Так, відповідно до ст. 4 Закону «до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов’язані з коштами (власністю), одержаними (здобутими) внаслідок вчинення злочину, спрямовані на приховування джерел походження зазначених коштів чи сприяння особі, яка є співучасником у вчинені злочину, що є джерелом походження зазначених коштів (власності)». При цьому відповідно до п. 6 ст.1 Закону об’єктом фінансового моніторингу є «дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму». Тобто йдеться про моніторинг не будь-яких фінансових операцій, а виключно тих, метою яких є:

1) легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом;

2) фінансування тероризму.

Згідно з п. 1 ч. 1 цієї ж статті доходи, одержані злочинним шляхом, – це будь-яка економічна вигода, отримана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів.

А згідно п. 2 ч. 1 суспільно небезпечне діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, – це діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, внаслідок вчинення  якого незаконно одержані доходи.

З цього випливає, що фінансовій операції, метою якої є легалізація (відмивання) доходів, повинно передувати суспільно небезпечне діяння (злочин), наслідком якого стане отримання таких злочинних доходів. Тобто між доходами, які особа намагається легалізувати шляхом проведення фінансової операції, та вчиненим нею суспільно небезпечним діянням має існувати причинно-наслідковий зв’язок, іншими словами, необхідно встановити, що доходи (фінансові кошти), задіяні у такій фінансовій операції, отримані саме злочинним шляхом. На мою думку, тільки в цьому випадку фінансова операція може підлягати фінансовому моніторингу. В той же час встановлення злочинності діяння та його наслідків не входить до компетенції нотаріуса, оскільки є виключною прерогативою суду.

Переглядів: 765 | Додав: vjaz | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
«  Жовтень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Корисні посилання
  • Верховна Рада України
  • Президент України
  • "Урядовий Портал"
  • Міністерство Юстиції України
  • Інформаційний Центр МЮУ
  • Українська Нотаріальна Палата
  • Нотаріальна Палата України
  • Академія нотаріату України
  • Вісник Податкової Служби України
  • Газета «Юридична практика»
  • Асоціація Правників України
  • Юридичний портал
  • ДП «Інформаційно-ресурсний центр»
  • Управління нотаріату
  • Юридичний радник
  • Український нотаріат


  • Інформація для нотаріусів про окремі нововведення в сфері протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму
  • Copyright Chernigiv Notariat © 2017
    Безкоштовний хостинг uCoz